Уранці в дитини знову сльози. «Вихователька погана, мене всі ображають!» Увечері знову в плач. Мама в паніці: «Що ж з нею там роблять?». Як чинити в такому випадку? Запитайте вихователя, що дитина робить через 10 хвилин після того, як ви покидаєте группу. Найбільш імовірним є такий сценарій: дитина жаліється, а потім іде гратися та протягом дня навіть не згадує батьків. Увечері бачить маму і знову починає плакати. Виплакавшись, бавиться, немов нічого не сталося.
Висновок: якщо після емоційного сплеску дитина іде гратись — це добра ознака. Якщо ж вона справді почувається погано, то весь вечір, усі ті години до сну вона не відходить від батьків ні на крок.
Тому перш ніж бити на сполох, здійсніть такий невеличкий експеримент.
— А чи не викличе таке навіювання відчуття у дитини того, що мама її позбулася, зрадила? Цей комплекс часто притаманний дитячому мисленню.
— Почуття зради — не дитяче. Воно може з'явитись у дитини лише тоді, коли є в самої мами. Задля уникнення таких проблем слід провести бесіду з батьками, знайти та аналізувати причини, що змушують їх до таких думок. Більш ніж імовірно, що в їхньому дитинстві справді траплялось подібне. А тепер вони переносять свої страхи та образи на власних дітей. Зрадити — означає обдурити, зробити гірше. Тобто відразу виникає асоціація, що садочок — це там, де гірше, ніж удома. Усе залежить від того, як батьки інтерпретують ту чи іншу ситуацію для себе.
— Батькам властиво себе накручувати. Мені розповідали про випадок, що трапився з новим вихователем. В одного з вихованців зламалася застібка на куртці, і її ну ніяк не можна було застебнути. Була осінь, і жінка вирішила не брати цю дитину на прогулянку, щоб та не застудилася. Усі діти пішли гуляти, а малюк лишився в групі під наглядом нянечки. Наступного дня дитина не захотіла йти в садочок, тому що боялась, що її знов залишать саму, що її знову «зрадять».
— Розумієте, дитина ніколи не приходить в садочок сама. Вона приходить з усім попереднім досвідом. Свої перші три роки життя вона звикла жити за певними правилами. Лише так і не інакше.
Для іншої дитини описаний випадок міг би стати розрадою. Згодом він би хвалився батькам: «Мамо, а знаєш, усі пішли на вулицю, а я сам грався в групі! Всі іграшки були лише моїми! Цілу годину я робив усе, що хотів: крутився по килимку, малював, бігав і ніхто мені нічого не забороняв!» Тобто все знову ж таки залежить від інтерпретації. Мама могла б відповісти дитині: «О, то я бачу ти круто провів час! Уся група була в твоєму розпорядженні! Оце так пощастило!»
— Чи можете назвати помилки педагогів, що ускладнюють період адаптації?
— Потрібно довіряти педагогам. Якщо мама приходить в очікуванні, що вихователь зробить дитині погане, то будь-яка дрібниця буде витлумачена у негативному світлі. Як-от ситуація із застібкою. «А от, нарешті! Я чекала, коли вони щось утнуть!» — думає мама. Зрештою, усі ми люди і можемо помилятися. Якщо виникає якийсь конфлікт, мама в присутності педагога може пояснити дитині, що, мовляв, ти не один, подивись як навколо багато діток. Виховательці дуже важко. Подумай, може, дійсно була якась причина, через яку тебе насварили? Можливо, потрібно було й справді трошки спокійніше посидіти?
Потрібно змінювати своє ставлення до освітян. Праця педагогів досить важка не так фізично, як емоційно. Я дуже поважаю цих людей! Двоє моїх діток закінчили садочок, і я не перестаю захоплюватись тим, як класно педагоги виконують свою роботу. Подумайте, як складно перебувати у просторі, коли щодня 30 дорослих людей приходять, віддають тобі дитину, а потім увечері ті 30 повертаються і дивляться на тебе з підозрою. Що чуйніше батьки реагують на будь-які проблеми, то краще педагог ставиться до дітей.
— Період адаптації — це завжди стрес. Деякі малюки це показують у плачі та істериках, інші — тримають у собі. Трапляється, що такий «внутрішній» конфлікт переростає у хвороби. Як змусити «мовчуна» сказати про свої тривоги?
— Основна діяльність дітей дошкільного віку — це гра. Більшість інформації дітям або не потрібно усвідомлювати, або вони не можуть цього зробити.
Отож є безліч ідей. Наприклад, малюнок. Якщо дитина не дуже любить малювати, купіть їй великий ватман, навіть кілька штук. Це у будь-кого викличе захоплення. Замість олівців можна використовувати фарби та борошно (розсипати його на папері та замащеними у фарбу пальчиками розмалювати створену масу).
—А потім інтерпретувати малюнок залежно від кольорів, які дитина використовує?
— Це одна з найтиповіших помилок як батьків, так і педагогів. Арт-терапія, заснована на кольорі, є дуже ситуативною. Усе може бути чудово: у садочку добре, не було жодних конфліктів тощо. Але по дорозі додому мама не послухала дитину та не купила її улюблених цукерок. І потім вони приходять, починають малювати, і дитина малює садочок чорного кольору.
Точно пояснити дитячу творчість дуже складно. Особливо тоді, коли малюк ще не дуже добре розмовляє. Врешті-решт, наша мета — не інтерпретувати малюнок, а дати можливість дитині вивільнити почуття, емоції незалежно від їх джерела. Це може бути і взуття, що їй муляло впродовж дня, і резинка від штанів, яка дошкуляла весь час. Дитина каже: «Болить живіт». Вона приходить у садочок, надягає ті штанці, й знову болить живіт. Каже, що тільки вдома почувається добре. А в садочку знову болить живіт! Тобто вибір юними художниками кольорів для своїх малюнків залежить від багатьох чинників.
— Скільки у нормі повинен тривати адаптаційний період?
— Від тижня до місяця. Але це суперечливе запитання, оскільки тоді виникає інше: а які ознаки адаптаційного періоду?
Якщо за критерій брати ранкові істерики, то вони можуть тривати й кілька років. Можливо, цій дитині просто притаманна надзвичайна чутливість.
— А якщо адаптація все ж затягується — чи є це приводом для візиту до психолога? Чи були такі випадки у вашій практиці?
— Так, звертаються з такими проблемами, їх корінь — це стосунки у сім'ї. У групі дитина відбудовує той «сценарій» побудови стосунків, який вона спостерігає вдома.
— Тобто адаптація дитини у дитсадку — це проблема винятково батьків і дітей?
— Зазвичай вину перекладають на освітян. Бувають різні випадки. Але, зазвичай, все йде від сім'ї.
— Чи радили б ви педагогам проводити якісь зустрічі, можливо, консультації для батьків «першачків»?
— Якщо є така можливість, то звичайно. Привітна зустріч завжди налаштовує на позитивний лад. Це питання ініціативи та бажання педагогів.
Потрібно розуміти, що вони працюють у складних умовах і з дуже маленькою заробітною платнею. Емоційне вигорання, відсутність роботи з підтримки педагогів, супервізії, консультації — усе це дається взнаки. Упродовж дня вихователі розв'язують безліч конфліктів і поговорити їм про своє самопочуття потім нема з ким. Це питання підтримки педагога в дошкільних закладах.
— Якщо ситуація все ж не змінюється, чи варто змінювати садочок?
— Буває різне. Зазвичай, якщо конфлікт був у цьому садочку, то найбільш імовірно, що він повториться й у іншому. Яку прислівї: «Куди б я не поїхав, я беру себе із собою».
— А чи можна й зовсім обійтися без дитсадка? Чи може няня замінити дошкільний навчальний заклад?
— Є різні боки медалі. Дитячий садок — це дуже ранній колектив, де діти вчаться конфліктувати та долати перші життєві труднощі. Коли дитина іде в школу, вона вже приблизно знає, на що там очікувати. Важливо вирішувати конфлікти у міру їх наростання. Спочатку ми вирішуємо маленькі проблеми: «Це твій олівець?», «Ні, це мій олівець». Із нянею дитина позбавлена такого досвіду. У шкільному колективі вона одразу наштовхується на більші проблеми.
— А якщо період молодшого дошкільного віку провести з нянею, а за рік до школи пройти адаптацію у дитячому садочку?
— Кожній дитині, людині потрібно трохи часу, аби пізнати одне одного. Рік — це замало. Цього вистачить лише на те, щоб запам'ятати обличчя навколо. До того ж діти часто хворіють. Ну й не забуваймо про свята, канікули. Тобто за кількістю тижнів це не рік, а значно менше. Ми як дорослі усвідомлюємо, що влитися уже сформований колектив дуже складно. Там уже є свої пари, міні-групи. Є фаворити, є аутсайдери. Ти завжди лишаєшся у статусі новачка. Коли дитина перебуває в новій групі, виникає почуття «не зовсім твоїх іграшок». І вихователька трошки більше «їхня», ніж твоя.
